Віталій Штефан: «Тваринництво — збиткова галузь. Але на початку війни я з нього жив»

Молоко від корівок фермерського господарства «Штефана» більшість жителів і Слобожанської громади, і Зміївської, і сусідніх Безлюдівки та Васищевого знають на смак. На початку повномасштабного вторгнення його безкоштовно роздавали людям, бо коровам же не скажеш, що війна і треба почекати до кращих часів.

Десь через місяць молоко почали продавати, роблять це і нині — щодня в групах в інстаграмі є відповідні оголошення про те, де й коли буде реалізація молока від штефанівських корів. Знають ці «точки продажу» і постійні покупці.

Загалом у господарстві виробляється 2 тонни молока на день. Половину надою забирають «перекупи», решту Віталій Штефан здає на молокопереробні підприємства. Сам нині не продає. Зате мріє про власну переробку.

Фермер Віталій Штефан із Геніївки — власник другого за кількістю поголів’я великої рогатої худоби в Слобожанській громаді. Таких агропідприємств, в принципі, залишилося лише два, решта фермерів, хто не так для бізнесу, як для себе, тримали худобу, її вже позбулися. Бо тваринництво — це дорого, складно і, по суті, збитково. А ще — його треба любити, стверджує Віталій Штефан  і показу своє господарство.

У виробництві молока задіяні зараз три корівники зразка 1960-років — спадок колишнього колгоспу. Проблема в тому, що в них  неможливо автоматизувати більшість процесів, годівля й прибирання відбуваються вручну.

Уже під час війни Віталій Штефан  добудував один новий сучасний корівник на 210-220 голів та завершує зводити нову доїльну залу. Минулої зими ці площі вже використовувалися для утримання корів та молодняку.

Будується і новий кормовий цех, для нього вже придбали сучасний кормозмішувач.

Готові площі й під переробку. Є плани виробляти домашній сир, масло і сметану з розрахунку 1,5-2 тонни молока на день. Є люди, готові працювати в такому цеху.  Нема лише обладнання.

«Мені й потрібно якихось 12 мільйонів гривень, — каже, — три грантові заявки написав, і всюди відмова».

Віталій Штефан сьогодні активно шукає кошти, бо певен —  переробка підвищить рентабельність його молочного господарства у 3-4 рази. Але ні з пошуком грантів, ні з державною підтримкою йому поки  щастить не дуже.

Розповідає, що перед самою війною він був уже підписав договір з ірландськими виробниками на дуже вигідних умовах — зі знижко та в розстрочку. Закордонним партнерам сподобався бізнес-план Штефана, та й самі вони  хотіли зайти на український ринок, створивши конкуренцію німецьким колегам. Але настало 24 лютого 2022 року, і договір довелося розірвати.

«Добре, хоч передоплату не вніс», — говорить Віталій Штефан.

Потім прийшли складні часи, коли ніхто не знав, що буде завтра. Всі кинулися допомагати військовим, не розбираючи та не вимагаючи документів та листів. Потім з цим були певні проблеми, бо війна – війною, а українська бюрократія нікуди не поділася.

З сусідніх громад рятували техніку та поголів’я. Зокрема з Балаклійщини, з Вербівки Штефан вивіз два комбайни, а з «Явірського» викупив понад 150 телят. Комбайни стоять на зберіганні й нині, а от телята вижили не всі — малі були дуже, їм ще молоко потрібне було, і стайні. А не було ні того, ні іншого.

«Бо з молока я жив і людям роздавав», — каже Віталій Штефан.

Тож телят вивели на пасовища, а їм не вистачило ресурсу. Тож відсотків 30 з цього молодняку загинуло.

Загалом із свого власного поголів’я Віталій Штефан за час війни втратив 12 корів та до 20 телят. І як втратив? Віддав на м’ясо військовим. Це як для його виробництва не є критичним, бо щороку він уводить до дійної череди 30-50 корів.

А в квітні 2022 року, попри близькість бойових дій, він уже сіявся.

Землі у Віталія Штефана небагато — всього 420 гектарів. По суті, найменше серед його колег – фермерів, якщо не брати одноосібників. І майже вся вона — під кормовиробництвом, за виключенням 120 гектарів соняшника. Насіння Штефан продає, «бо треба ж за щось жити». А от все решта — кукурудза на силос та на зерно, пшениця та багаторічники — йде на утримання худоби.

Скаржиться фермер на цьогорічний урожай. Через посуху не вдалося взяти стільки, скільки треба — при потребі у 2000 тонн силосу має тільки 930. І той уже зібрали і вкрили.

Каже, будуть уводити в раціон сіно та солому, що вже дбайливо складається у сховища.

Зерна теж мало, та ще й частину довелося продати прямо з-під комбайна, щоб отримати обігові кошти.

Залишив Штефан у полі трохи кукурудзи на зерно, щоб пізніше фуражем набити хоча б один зерновий рукав. Це такий довгий, на 60 метрів, силосний мішок, виготовлений з надміцного поліетилену. Два таких рукави фермер отримав від  Благодійного фонду «Жнива Перемоги».

В принципі, це і вся допомога, що фермерське господарство Штефана отримало у воєнний час.

«Малим фермерам, у кого землі до 100 гектарів, дають добрива, насіннєвий матеріал. Крупним, звісно, нічого не дають. Як і таким, як я, середнякам, — ділиться Віталій. — Ми вже три заявки подавали, всі умови виконували. Востаннє на День фермера, коли у Харкові Вітальний лист від Міністерства аграрної політики мені вручали, я прямо в міністра спитав: чи можу отримати грант на тваринництво? Там програма була — по 7 тисяч гривень на голову. Міністр каже: подавайтеся! В останній день документи в Державний аграрний реєстр встигли закинути. Приходить відповідь: «Ви по всіх параметрах підходите, але грошей нема!»

І отак вже кілька разів, розповідає Віталій. То база «висить», до документи «не бачать»… Але фермер надії не втрачає.

158 корів, телички, бички — загалом 420 голів великої рогатої худоби. «Сильна в мене череда», — каже Віталій Олексійович. Ще кілька бичків іншої породи — для підсилення — він нещодавно привіз з-під Вовчанська. Бо під обстрілами там працювати несила, а худобу шкода.

А ще — для себе — він вирощує нутрій, овець та свиней. Останніх продає поросятами, утримуючи фактично одного кнура та 7-8 свиноматок.

«Олексійович — прекрасна людина», — говорять про нього військові.

Скільки він сам та у співпраці з іншими аграріями і зі Слобожанською селищною радою зібрав та передав ЗСУ коштів, засобів, харчів — порахувати складно. Особливо багато було зібрано й передано в 2022 році, в перші місяці війни. Про масштаби допомоги свідчать грамоти, подяки та прапори, що зберігаються  в конторі. Найбільше фермер пишається подякою від Зведеної тактичної групи Сил спеціальних операцій «Едельвейс», для якої аграрії Слобожанської громади зібрали 500 тисяч грн, ще півтора мільйона виділили з селищного бюджету. 

І колективом своїм пишається теж. Його фермерське господарство, по суті, — сімейний бізнес. Батько колись будував у колгоспі корівники, син працює агрономом і заступником директора, онук складає сіно. Всі працюють.

«Тваринництво треба дуже любити, — підсумовує Віталій Штефан. — Я встаю о четвертій - пів на п’яту  ранку, приходжу  сюди та планую, що і як треба зробити. Збиткове воно, я ледь виходжу в нуль. Але з іншого боку, корівки на початку повномасштабного вторгнення дали мені вижити. І не лише мені».

Матеріал підготовлено в рамках програми «MediaДім сталого розвитку для локальних журналістів».